Е-печатка: обов’язок чи вибір?

Сьогодні платники податків можуть спілкуватися з податковими органами без паперових документів – електронний документообіг офіційно прирівняно до звичайного.

Згідно з пунктом 42.6 статті 42 Податкового кодексу України (ПКУ), обмін електронними документами між платником і податковою здійснюється без укладення окремого договору, відповідно до норм ПКУ, а також законів «Про електронні документи та електронний документообіг» і «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Відповідно до пункту 48.3 статті 48 ПКУ, у декларації обов’язково зазначаються підписи платника податків (фізичної особи або посадових осіб підприємства), а також печатка (якщо вона є).

Створювачем електронної печатки може бути юридична особа або фізична особа-підприємець.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 06.06.2017 № 557 (Порядок № 557), автор документа – тобто платник податків – формує електронні документи у строки, визначені законодавством, із усіма обов’язковими реквізитами та накладає кваліфікований електронний підпис (КЕП) і печатку (за наявності).

Далі, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Порядку № 557, після накладання підпису та печатки документ шифрується відповідно до державних стандартів і надсилається до податкової через електронні канали зв’язку протягом операційного дня.

Достатнім підтвердженням справжності податкового документа згідно з підпунктом 48.5.1 пункту 48.5 статті 48 ПКУ є оригінальний підпис на паперовій формі або накладений електронний підпис (КЕП), що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Отже, документи в електронній формі з накладеними електронним підписом і печаткою сьогодні – це повноцінна заміна паперових документів. Платнику не потрібно укладати додаткові угоди – достатньо дотриматися правил електронного обміну, і звітність матиме повну юридичну силу.