Суд підтвердив правомірність донарахувань платнику на суму 16,5 млн гривень

Державна податкова служба України, опубліковано 09 травня 2023 о 16:20 Розділ: Новини

Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду підтримано висновок суду апеляційної інстанції у справі № 420/3226/19 та позицію ГУ ДПС в Одеській області щодо безтоварності господарських операцій з придбання сільськогосподарської продукції у контрагента-постачальника.

Визнаючи обґрунтованими доводи контролюючого органу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що сукупність наданих позивачем документів не дає можливості встановити обставини щодо здійснення господарських операцій з постачання на адресу позивача сільськогосподарської продукції. Суд апеляційної інстанції зазначив, що надані позивачем первинні документи, які складені на ці операції, не підтверджують факт їх здійснення. Таку оцінку документів суд апеляційної інстанції зробив з врахуванням обставин щодо відсутності у контрагента-постачальника необхідних для здійснення господарських операцій умов та ресурсів, зокрема, відсутність земельних ділянок сільськогосподарського призначення, придатних для вирощування сільськогосподарських культур, відсутність реального (законного) джерела походження зерна пшениці (код УКТЗЕД 1001990000) та ріпаку (код УКТЗЕД 1205109000) (на рівні постачальників контрагента-постачальника ланцюг поставок «обривався», оскільки ці суб`єкти господарювання не придбавали зерно пшениці та ріпак і не могли бути їх виробниками), що унеможливлює його рух за ланцюгом постачання.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що фактично позивачем отримано ріпак та пшеницю зі складу ТОВ «А» відповідно до договору складського зберігання зерна від 05.06.2018 №15-0808-18 між позивачем та ТОВ «А». Відповідно до зробленої апеляційним судом оцінки актів приймання-передачі товару (ріпаку) між позивачем (покупець), ТОВ  «С» (постачальник) та ТОВ «А» (зберігач), за змістом яких продавець продає, а покупець приймає товар, який знаходиться у зберігача, ці акти не розкривають походження ріпаку, не можуть вважатися належним доказом, який безумовно підтверджує факт наявності на складі ТОВ «А» ріпаку, поставленого саме ТОВ «С». При цьому суд апеляційної інстанції взяв до уваги й ту обставину, що зазначені акти складені лише щодо передачі ріпаку.

Згідно з частинами третьою, сьомою статті 24 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» при прийманні зерна на зберігання зерновий склад зобов`язаний здійснити аналіз його якості. Видача зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на це зерно складські документи. Статтею 36 цього Закону встановлено, що зернові склади зобов`язані вести реєстр зерна, прийнятого на зберігання.

Зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію. Складський документ на зерно виписується після передачі зерна на зберігання не пізніше наступного робочого дня (частини перша, друга статті 37 цього Закону).

Позивач не надав суду доказів щодо якості зерна, складських документів, тоді як відповідно до наведених норм зберігання зерна на зерновому складі вимагає складення таких документів, зокрема, щодо передачі на зберігання зерна пшениці та ріпаку від ТОВ «С» до ТОВ «А». Цю обставину суд апеляційної інстанції оцінив як таку, що унеможливлює перевірку ланцюга постачання від ТОВ «С» безпосередньо до позивача.

З врахуванням того, що джерело походження зерна не встановлено, апеляційний суд виснував, що позивач не навів обґрунтованих доводів щодо економічної та ділової доцільності придбання сільськогосподарської продукції у контрагента-постачальника, який не є виробником цієї продукції та яким не надано документів щодо походження зерна.

Касаційний адміністративний суд зазначив, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право платника податків на витрати та/або податковий кредит від виконання податкового обов`язку іншими платниками – постачальниками товарів (послуг). Однак, у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать, що платник податків був чи міг бути обізнаний щодо протиправної діяльності його контрагента, яка полягає в незаконній мінімізації податкових зобов`язань, зокрема, у створенні штучних підстав для збільшення витрат та/чи податкового кредиту, або у разі коли платник податків діяв без належної обачності чи обережності при виборі контрагента, який не виконує податкового обов`язку, при встановлених обставинах, які спростовують реальність господарських операцій, отримана таким платником податків податкова вигода у вигляді права на витрати та податковий кредит є безпідставною.

Колегія суддів зауважила, що враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини щодо характеру діяльності ТОВ «С», а також висновок апеляційного суду, що позивач не навів обґрунтованих доводів щодо економічної та ділової доцільності придбання сільськогосподарської продукції у контрагента-постачальника, який не є виробником цієї продукції та яким не надано документів щодо походження зерна, стверджувати, що позивач проявив належну обачність при виборі цього контрагента, а також, що у позивача не могло бути обґрунтованих підстав сумніватись у добросовісності зазначеного суб`єкта господарювання, не можна.

Касаційний адміністративний суд резюмує, що немає підстав для застосування принципу індивідуальної відповідальності платника податку, адже на противагу доводам контролюючого органу позивач не довів, що він діяв з належною обачністю при виборі контрагента та розумними заходами пересвідчився у достовірності первинних документів, на підставі яких сформував показники свого бухгалтерського та податкового обліку.

Відтак, постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28.02.2023 у справі № 420/3226/19 касаційну скаргу позивача залишено без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції від  01.04.2020, якою підтверджено правомірність донарахувань платнику податків на загальну суму 16,5 млн грн, − залишено без змін.