Керуючись статтями 191 та 52 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI Головним управлінням ДФС у Тернопільській області розглянуто Ваше звернення від 12.01.2017 (вх. ГУ ДФС № 74/10 від 12.01.2017) щодо обов’язку сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — єдиний внесок) при виплаті заробітної плати нижче встановленого мінімального рівня, про що повідомляємо наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, платники, умови та порядок його нарахування і сплати регулюються Законом України від 08.07.2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 2464).
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються Кодексом законів про працю України (далі Кодексом) та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до ст. 94 Кодексу заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності.
Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Порядок виплати заробітної плати регулює Закон України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 108).
Так, ст. 3 Закону № 108 визначено, що мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.
Розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати (ст. 3 прим. 1 Закону № 108).
Тобто, якщо працівник відпрацював повний місяць, працедавець зобов’язаний нарахувати заробітну плату не нижче за мінімальну.
Відповідно до ст. 56 Кодексу за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом, неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках провадиться пропорціонально відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
Таким чином роботодавець має право нарахувати працівнику, який працює неповний робочий день заробітну плату нижчу за мінімальну, але за умови, що сума нарахованої заробітної плати має бути не менша ніж частина від мінімальної заробітної плати, що припадає на фактично відпрацьований час.
Однак, абзацом другим частини п’ятої ст. 8 Закону № 2464 визначено, що у разi якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розмiру мiнiмальної заробітної плати, встановленої законом на мiсяць, за який отримано дохiд, сума єдиного внеску розраховується як добуток розмiру мiнiмальної заробiтної плати, встановленої законом на мiсяць, за який отримано дохiд (прибуток), та ставки єдиного внеску. Тому роботодавець розраховує суму єдиного внеску, як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та ставки єдиного внеску незалежно від того, що працівник працював не повний робочий день.
Додатково повідомляємо, що при нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена частиною п’ятою ст. 8 Закону № 2464, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру (частина п’ята ст. 8 Закону № 2464).
Відповідно до п. 5 частини 1 ст. 1 Закону № 2464 мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Починаючи з 01.01.2017 розмір мінімального страхового внеску становить 704 гривні.
Абзацом першим частини п’ятої ст. 8 Закону № 2464 визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у абзаці другому п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464 встановлюється у розмірі 22 відс. до визначеної ст. 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску.
Згідно з частиною тринадцятою ст. 8 Закону № 2464 ЄВ для підприємств, установ і організацій, в яких працюють інваліди, встановлюється у розмірі 8,41 відс. визначеної п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464 бази нарахування ЄВ для працюючих інвалідів.
Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464, є, зокрема, сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абзац перший п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464).
Якщо розмір заробітної плати працівника – інваліда, який працює на підприємстві, в установі або організації, де застосовуються ставки 8,41 відс., 5,3 відс. та 5,5 відс., не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, то нарахування єдиного внеску здійснюється роботодавцем із суми фактично нарахованої заробітної плати такому працівнику.
Водночас повідомляємо, що відповідно до п.52.2 ст.52 Податкового кодексу України податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
Заступник начальника С.С. Господарик